歌词
Скільки печалей і скільки морок,
і ти вже не можеш ступити крок,
і вже зупиняєш серце, рахуючи втрати.
І так нам бракує добрих вістей
в країні, в якій так багато дітей
знають як варто жити й за що помирати.
Та клітка для птаха така тісна
і легко дається нам кожна весна,
і час обривається вранці відлунням прибою.
По нас залишаються радість і сміх.
Любити – це значить бути для всіх.
Вірити – значить уміти вести за собою.
Знову горять, горять мости і зводяться стіни,
але тримають нам горішні основи
діти, які які поросли у небо країни,
діти, що стали нам продовженням мови.
Діти в небо проросли, вони прагнули літати.
Таку долю прописав їм десь несправедливий автор.
Ті, кого нема сьогодні, скажуть всім про себе завтра,
ніби фініш, але знову починається зі старту
цей шлях. А скільки ж всього треба пережити їм,
щоб блукаючи по світу вони скрізь були своїми.
І якими бути треба, щоб навколо розуміли.
Чому в вухах є шум, чому чорне вже не біле,
і вогонь. У серцях вогонь, у очах вогонь,
за вікном вогонь, все чуже навколо свого
і скільки в небі журавлів шукають прихистку весною,
скільки душ восени вони забрали із собою в небуття.
Що то є життя, в чому його кошт.
Більше сльози не течуть просто очі залив дощ
він може змиє бруд сухий, змиє попіл до кінця
але не змиє слід історії з молодого лиця.
Знову горять, горять мости і зводяться стіни,
але тримають нам горішні основи
діти, які які поросли у небо країни,
діти, які тепер будуть продовженням мови.
Знову горять, горять мости і зводяться стіни,
але тримають нам горішні основи
діти, які які поросли у небо країни,
діти, які тепер будуть продовженням мови.
专辑信息